Природні явища

ПРИРОДНІ ЯВИЩА

ВСТУП

Прагнення людини пізнати навколишній світ увінчалися великими успіхами, ривком науково-технічного прогресу. Подолавши тяжіння Землі, людина сяг-нула в навколоземний простір, щоб вивчати Космос на благо всього людства.

Достовірна наукова інформація, одержана завдяки дослідженням космічних процесів за допомогою штучних супутників Землі, дозволила людині краще піз-нати Землю , особливо Сонце та інші планети, їх взаємодію, яку людина відчу-вала завжди. Ще давні люди життя на Землі та природні явища тісно пов’язу-вали  із Сонцем. Різні незрозумілі людині явища на Сонці і в Космосі викликали страх. Інстинкт не обманув людину, тому що Сонце дійсно  знищило б все жи-ве, коли б Земля не була захищена. Сьогодні ми знаємо, що на поверхні Сонця відбуваються  спалахи – викиди гарячого газу. Сонце постійно випромінює потік заряджених частинок, здебільшого протонів та електронів. Магнітне поле Землі захоплює деякі з цих частинок і спрямовує їх  до полюсів, ці частинки проникають у верхні шари земної атмосфери і викликають полярні сяйва, перешкоди в радіозв’язку, впливають на рослинний та тваринний світ і головне на людину. Клімат та погода на Землі також залежать не тільки від електромаг-нітного випромінювання Сонця,але й від антропогенного фактору. Людство завжди прагнуло пояснити різні відхилення погоди від «норми», а з освоєнням Космосу космічний простір поступово стає частиною середовища існування та діяльності людини і поняття «навколишнє природне середовище» буде розши-реним, включатиме в себе навколоземний космічний простір. Таким чином вже сьогодні іде процес екологізації космосу, тобто «розширення середовища існу-вання людини, її взаємодії з природою до космічних просторів, вихід сфери взаємодії суспільства та природи за межі планети, процес освоєння Всесвіту»

    ВПЛИВ СОНЯЧНИХ ТА  МАГНІТНИХ  БУР НА  БІОСФЕРУ

                                      ТА  ЛІТОСФЕРУ  ЗЕМЛІ.

Зміни наземного атмосферного тиску, поява засух, температура верхніх шарів атмосфери, холодні вторгнення на Землю, утворення циклонів та інші процеси тісно пов’язані із змінами магнітного поля Землі.

Про вплив геомагнітного поля на біосферу можемо судити за такими фактами. На протязі багатьох років порівнювалися різні біологічні, фізико-хімічні, хіміч-ні та геофізичні процеси, які відбуваються в різних містях на Землі. Було вста-

 новлено, що не зважаючи на те, що на цих місцях різні погодні та кліматичні,

 сезонні та географічні умови і т. д., ці процеси відбуваються однаково (син-фазно) та одночасно (синхронно). Синхронність простежується в тому, що одночасно змінюються біологічні явища, такі як чисельність, масові міграції тварин і комах, повторюваність чи розподіл епідемій, незалежно від сезону, а також у порушені клітинного складу крові людини. На основі цього можна зро-бити висновок, що всіма названими біологічними явищами керує один фактор, який пов’язаний із спалахами на Сонці і спричинює  магнітні бурі та інші яви-ща.

Дуже добре вивчалося питання про відношення між сонячною активністю та ростом деревини, а точніше, товщини річних кілець дерев. Було зібрано велика кількість зрізів дерев із 43 країн Європи та Азії, досліджувалась періодичність у товщині річних кілець. Із цього аналізу було установлено, що в роки найбіль-шої сонячної активності відбувається різке потовщення деревини. При наймен-шій сонячній активності це потовщення менше. Сонячні періоди проявили себе незалежно від того, де росло дерево і в якому кліматі та у якій частині світу. У 1927 році (рік максимальної сонячної активності) ботаніки відмітили той факт, що деякі рослини дуже пишно цвіли. Шляхом спеціального дослідження за ба-гато десятиліть було установлено, що якість вина, його найбільші смакові   ню-анси різко покращуються в роки максимальної сонячної активності. Це гово-рить про те, що під дією різких стрибків  активності Сонця, відбуваються му-тації у росин. Багато уваги приділялося залежності врожаю різних сільсько- господарських рослин (пшениці, жита) від сонячної активності. Було доведено,

що в періоди високої сонячної активності врожаї високі, а при низькій актив-ності – низькі.

А зараз поговоримо про клімат. Ще з давніх-давен людина замітила зв’язок у часі між стихійними лихами в неорганічній природі та поширенням епідемій і пандемій. Це було підтверджено багатовіковим досвідом. Коли стихійні лиха (засухи, повені, землетруси, виверження вулканів, урагани) супроводжувалися появою різних «знаків» - полярних сяйв, кругів навколо Місяця та Сонця тоді епідемії, мори забирали сотні тисяч людських життів.                                                                

Давно було замічено, що сукупність явищ погоди, характерної для даної місце-вості, які називаються кліматом даної місцевості, терпить з року в рік певні змі-ни. З середини ІХХ століття це питання  дуже глибоко досліджувалося. Було встановлено, що в основному клімат за останні 3000 років не змінився. На  основі статистичних матеріалів було установлено, що мінімуми опадів повто-ряються по 3 рази у століття і в одні і ті ж десятиліття, а точніше між 20 і 30, 60 і 70, 90 і 99 роками кожного століття. Коливання клімату визначається числом в 33,33 року, це число  кратне 11-річному циклу сонячної активності.

70-річний період (1645 – 1715 ) на протязі якого активність Сонця була на дуже низькому рівні, співпав з «малим льодовиковим періодом». Була встановлена подібність між засушливими періодами у Великобританії та магнітними соняч-ними циклами. Дослідження показали, що коли Земля перетинає  певні частини міжпланетного магнітного поля, відбуваються значні зміни ряду метеорологіч-них параметрів (посилюється турбулентність атмосфери, частіше відбуваються грози, змінюється тиск.)

Життєдіяльність мікрофлори на Землі залежить від сонячної активності. Сту-пінь вразливості людини до захворювань також залежить від сонячної актив-ності, завдяки фізико-хімічним реакціям організму. Весь органічний світ від мікро- до макроорганізмів відчуває зміни в надходженнях енергії від Сонця.

Багаторазовими дослідженнями було доведено, що сонячна активність спів-падає з різними епідеміями та пандеміями, наприклад: азіатської холери, грипу,

чуми, дифтерії, черевного тифу, дизентерії, ревматизму, скарлатини. Біль-

шість епідемічних епох припадає на періоди, коли сонячна активність збіль-шується або вже зменшується.

                                 

                                 ЕКОЛОГІЧНІ КАТАСТРОФИ.

Думка про глобальні катастрофи та їх вплив на розвиток живих організмів на-лежить видатному французькому вченому XVIII ст. Ж. Кув’є. Він вважав,що спокійний розвиток життя на Землі багато разів переривався еволюційними швидкими змінами катастрофічного характеру, внаслідок яких кардинально мінявся склад тварин і рослин, які населяють Землю. Кув’є вважав, що такими катастрофами були всесвітні потопи.

Коли наприкінці XVIII ст. Н. Палас повідомив про знахідки в Сибіру кістяків і навіть туш мамонтів у мерзлому сибірському  грунті, це було сприйнято як до-каз потопу, води якого принесли до Сибіру слонів з далекої Індії. З появою ево-юційного вчення Ч. Дарвіна теорію катастроф як рушійних сил розвитку життя на Землі відкинули. Відкинули, як сьогодні виявляється, не зовсім обґрунтова-но. Справа в тому, що фактичний матеріал, палеонтологами, кліматологами, астрономами, свідчить, що в історії Землі багато процесів має циклічний харак-тер, особливо переконливо про це свідчить історія органічного світу. Палеотологам нині відомі «критичні епохи» в розвитку біосфери протягом яких вимирали великі систематичні групи рослин і тварин, які до цього існували де-сятки мільйонів років,а також епохи швидкого розвитку окремих систематич-них груп. Так на початку палеозойської ери в морях різко зменшилася кількість без скелетних організмів, натомість бурхливо почали розвиватися скелетні, вкриті панцирами – трилобіти, молюски. Наприкінці палеозою вимерли великі земноводні та більшість папоротєвих рослин, у середині крейдяного періоду  швидко з’явилися покритонасінні рослини, а наприкінці – раптово вимерли

динозаври, натомість бурхливо почали розвиватися ссавці. Ідею про катастроф-фічні події в історії Землі поділяє багато вчених. Обговорюються причини й

масштаби таких катастроф, їх ймовірність у майбутньому та вплив на біосферу. Серед причин катастрофічних швидких змін, зокрема й екологічних, називають

внутрішні, зумовлені властивостями самої Землі як планети, і зовнішні, косміч-ні.

У 1957 р. російські вчені В. Красовський та Й. Шкловський розглянули ще одну можливу космічну причину земних катастроф. У нашій та інших галактиках астрономи час від часу спостерігають грандіозні космічні явища – спалахи над-нових зірок. Деякі зірки, що істотно не відрізняються  від інших, раптом спала-хують і починають випромінювати світла в мільйони разів більше, ніж до спа-лаху. В нашій Галактиці остання така подія була зафіксована стародавніми ки-тайськими астрономами, що описали появу «зірки-гості». Ця зірка була настіль-ки яскравою, що її спостерігали навіть удень, вона була яскравіша за Венеру й поступалася світністю лише Місяцю. Через кілька місяців зірка поступово згас-ла. Сучасні астрономи на  місті «зірки-гості»спостерігають Крабовидну туман-ність – світну газову оболонку наднової зірки, що продовжує поширюватися після спалаху.

Встановлено, що вибух наднової зірки супроводжується дуже великими дозами ультрафіолетового й рентгенівського випромінювання та потоками космічних променів високої енергії. На щастя, спалах наднової зірки в Крабовидній туман-ності  відбувся дуже далеко від Землі – на відстані понад 1 тис. парсеків, отже, ця космічна катастрофа на земне життя ніяк не вплинула. В. Красовський та Й. Шкловський підрахували,що спалахи наднових зірок у нашій Галактиці відбу-ваются в середньому раз на 100 років, зокрема в околицях Сонячної системи раз на 750 млн. років, а можливо, навіть раз на 200 млн. років. Тобто за час існував-ня на Землі біосфери такі явища мали місце кілька разів.

У результаті близького спалаху наднової зірки Земля протягом кількох тисячо-літь опромінювалася потоком жорстких рентгенівських та ультрафіолетових і

космічних променів. На Землі різко підвищувався радіаційний фон. Усе це мало серйозні біологічні, перш за все генетичні наслідки. Збільшувалася частота му-

тацій, що особливо сильно впливало на догоживучі організми. На думку вчених

 з такою космічною катастрофою може бути пов’язана загибель динозаврів на-прикінці крейдяного періоду.

Можливо, найбільше поняттю «катастрофа», яке ввів Ж. Кюв’є, відповідали грандіозні явища, що супроводжували в далекому минулому падіння на поверх-

ню Землі великих космічних тіл (метеоритів, астероїдів, комет). Останнім

часом вчені виявили на Землі багато слідів таких катастроф у вигляді метеорит-них кратерів. Це воронкоподібні заглиблення в землі діаметром десятки, а то й сотні кілометрів. Наприклад, в Україні в Дніпропетровській області поблизу се-ла Болтишка знайдено заповнений осадочними породами кратер діаметром 25 км. Він утворився в результаті падіння великого метеорита 1000 млн. років то-му. Ще більший кратер діаметром близько 100 км виявлено в Сибіру, в басейні р. Хатанги. Катастрофа мала місце 30 млн років тому, коли космічне тіло з ве-ликою швидкістю пробило осадочні породи Сибірської платформи товщиною 1,2км і зіткнулося з кристалічними породами фундаменту, миттєво перетворив-шись на високотемпературний газ, тобто вибухнувши. Про силу цього вибуху свідчать уламки скель діаметром у 20 м, енергія цього колосального вибуху в тисячі разів перевищувала енергію найпотужніших вулканічних вибухів і в сот-ні тисяч разів – найсильніших землетрусів. Ця колосальна енергія дорівнює енергії вибуху 120 млн атомних бомб такої потужності, яку було скинуто на Хі-росіму.

Велика потужність вибухів під час зіткнення Землі з космічними тілами (метео-ритами, астероїдами, кометами) зумовлюється їх високими швидкостями та ве-ликими масами. В результаті зіткнення колосальна кінетична енергія косміч-ного тіла миттєво перетворюється на тепло, що викликає випаровування вели-кої маси гірських порід. У повітря здіймається багато пилу, що в разі потужних вибухів може викликати значні кліматичні зміни. Оскільки більша частина –    

71% поверхні Землі вкрита океанами, можна припустити, що більшість кос-мічних тіл падала саме в океан. Розрахунки вчених свідчать, що в разі падіння

крупного метеорита чи астероїда в океан він пробиває всю товщу води й вибу-

хає, зіткнувшись з породами дна. У повітрі здіймається дуже багато пилу, а ще більше –  парів води. Це викликає катастрофічні зливи на більшій частині по-верхні Землі. Звичайно, зливи, яким б колосальними вони не були, і навіть три-кілометрова хвиля цунамі не могли вкрити водою всю Землю разом з найвищи-ми горами. До речі, сліди такої повені в Месопотамії геологи знайшли.

Останнім часом з’явилися вагомі свідчення на користь того, що зміни клімату наприкінці крейдяного періоду, що призвели до загибелі динозаврів, могли спричинитися саме падінням на Землю одного або кількох великих космічних тіл. Доказом цього є іридієва аномалія на межі крейдяного та палеогенового періодів. У тих містях земної кулі, де спостерігається безпосередній перехід крейдяних порід у палеогенові, геологи виявили тонкий прошарок глини, збага-ченої іридієм, кобальтом, нікелем та іншими елементами, що характерні для ме-теоритів. Тут же знайдено частки сажі та дрібні зерна мінералів, які свідчать про вплив надвисоких тисків і температур. Вчені вважають їх появу наслідком колосальних вибухів і спричинених ними великих пожеж, що охопили більшу частину материків. Кліматична катастрофа, яка була наслідком падіння астеро-їда (забруднення атмосфери пилом і сажею пожеж, викликане цим похолодання тощо), призвела до швидкої загибелі динозаврів.

Дехто з астрономів припускає, що знаменитий Тунгуський феномен у 1908 р. був викликаний вибухом у атмосфері невеликої комети. Енергія цього вибуху викликала велику пожежу і вивал лісу на площах у сотні квадратних кілометр-рів.

Слід зазначити, що потенційно небезпечні для людства природні явища – зем-летруси, виверження вулканів, урагани – мають місце в певних зонах Землі.

Урагани (тайфуни,трофічні циклони) – виникають над теплими водами Світо-вого океану в його трофічній зоні (територія України знаходиться за межами їх впливу).

Руйнівна дія ураганів зумовлена великою швидкістю вітру (до 100 м\с і навіть більше), який супроводжується значними зливами, нагоном морських вод у дельти рік, на низькі морські узбережжя тощо.

Повені – тимчасові затоплення низинних територій річкових долин, спричиню-ються  великими мусонними дощами, циклонами, ураганами й іншими метео-рологічними причинами.

Грізним стихійним лихом у деяких районах Землі є вулканічна діяльність. Час-то виверження вулканів супроводжуються землетрусами, а підводні вулканічні виверження в океані – руйнівними хвилями цунамі. Іноді вулканічні вивержен-ня викидають у верхні шари атмосфери так багато газів і вулканічного попелу, що це призводить до зниження опромінення Землі Сонцем і похолодання. Таке явище було зафіксоване, наприклад , у 1815 р. під час виверження вулкана Ті-мор у Індонезії. Деякі метеорологи вважають,що інтенсивна вулканічна діяль-ність такого типу в минулому могла призводити до глобальних похолодань і нарвіть зледенінь. На території України діючих вулканів немає вже багато міль-йонів років.

                                             ЕКОЛОГІЯ КОСМОСУ.

З початком освоєння космічного простору, дослідження Місяця, близьких і віддалених планет Сонячної системи з метою використання їх поверхні та ре-сурсів для потреб землян, вивчення можливостей створення тимчасових і ста-ціонарних міжпланетних станцій, з широким розвитком космічної зйомки по-верхні Землі для господарських і військових потреб загострюється проблема охорони Космосу від земних забруднень, а також вивчення космічного впливу на розвиток і функціонування біосфери Землі. Кожний запуск космічної ракети супроводжується не тільки потужним викидом у атмосферу відпрацьованих га-зів (двигун працює на висоті 100 – 400км.), підвищенням температури уздовж траси польоту, але й порушенням структури атмосфери,її складу, щільності.

І чим вище злітає ракетний корабель, тим сильніше він впливає на навколишній простір, який на висотах сотень кілометрів є дуже розрідженим (щільність по-вітря там у мільярди разів менша, ніж на висотах десятків метрів над Землею), і чутливо реагує на всі чинники – зміну щільності, температури, хімічного скла-ду. Часто ефект від висотних викидів ракет спостерігається на висотах у сотні й навіть тисячі кілометрів.

Дуже сильною, хімічно активною складовою речовин, які викидаються двигу-нами ракет, є вода, крім неї – окиси азоту, сполуки хлору, інертні гази, вугле-водні. Ці викиди змінюють склад малих атмосферних компонентів на великих висотах, у межах іоносфери. Іоносферу називають «чародійним люстерком пла-нети», бо вона відбиває радіохвилі короткохвильового діапазону, забезпечу-ючи роботу численних радіосистем.  Тому вплив ракетних вихлопів на іоносфе-ру досить шкідливий, часто вони значно змінюють її структуру, складі особи-вості, зривають роботу радіостанцій. Так сталося, коли запустили супутник «Пегас»: на висоті близько 700км від точки запуску концентрація електронів у максимумі іоносферного шару зменшилася втричі, а висота цього максимуму  знизилася на 50км. Найбільша ракета «Аполон» (саме з її допомогою були здій-снені пілотовані польоти на Місяць) висотою 100метрів, масою до 3тис тонн, спалює близько 10 тонн палива та викидає в атмосферу далеко не нешкідливі продукти згоряння. У російській ракеті «Протон» застосовується дуже агре-сивне і над токсичне паливо – гідразин, гептил. Такі продукти згоряння спричи-нюють порушення у великих шарах атмосфери  які призводять до зміни тепло-вого балансу, емісії, хімічного складу іонів, рівноважних концентрацій електро-нів, нарешті  – порушення всього режиму верхньої атмосфери.

Іншим чинником порушень природної збалансованості стану й процесів верх-ньої атмосфери, тобто космічного простору, є маневри численних супутників. Для виконання кожного маневру спрацьовують двигуни корекції польоту, й у Космос викидається певна кількість забруднюючих речовин. Їх набагато

менше, ніж під час запусків ракет-носіїв, але з урахуванням великої кількості

супутників, сумарний негативний ефект є досить великим.

Інший вид забруднень, спричинених космічною апаратурою, –  цілеспрямовані викиди хімічно активних речовин (пари води, окиси азоту, лужні метали) з ра-кет та супутників з метою дослідження динамічних процесів у верхній атмо-

сфері. Ці речовини залишають видимий слід, світіння, створюють помітну тра-су, що позволяє вивчати характер переміщення атмосферних мас.

Завдяки згаданим експериментам у верхній атмосфері поступово накопичують-ся пари води, що через кілька десятиліть може прозвести до зменшення (в два-три рази) концентрації електронів максимумів іоносферного шару, зміну щіль-ності атмосфери на висотах екзосфери (понад 1000км). Це викличе зміну орбіт супутників, які літають на цих висотах, виникнуть складності в роботі космач-них систем.

Таким чином, одним із завдань космічної екології є вивчення складу, структури і динаміки верхньої атмосфери, хімічних антропогенних забруднень, пов’яза-них з запусками різних супутників, ракет і космічних кораблів.

Поряд із антропогенними хімічними забрудненнями приземного космосу мають місце (і дедалі більше зростають) його механічні забруднення – накопичення сотень тисяч уламків, різних залишків від тисяч супутників,що відпрацювали свій ресурс, від зруйнованих космічних апаратів, станцій. Це космічне сміття – частки розміром від кількох міліметрів до півметра і більше – є дуже небезпек-ним для сучасних космічних кораблів, бо у разі зіткнення спричиняють стра-шенної сили удар.

Вірогідність такої зустрічі нині ще досить мала, але вона стрімко зростає. В міжнародному комітеті з космічних досліджень КОСПАР створено спеціальний відділ, який вивчає космічні уламки. Це поклало початок розвитку нової галузі космічної екології, яку можна назвати екологією ближнього Космсосу.

Через антропогенні порушення озонового шару, зміни в іоносфері, а також внаслідок накопичення нових відомостей про значний вплив різних космічних сил на розвиток біосфери Землі в минулі епохи й наші часи (зміни гравітацій-

них, електромагнітних і радіаційних полів, пов’язані зі змінами орбіт руху пла-нет Сонячної системи на десятки тисяч кілометрів під дією фізичних процесів, що відбуваються в надрах Сонця, наближення чи віддалення Сонячної системи від центра нашої Галактики тощо) виникла потреба глибокого вивчення й прогнозу таких явищ. Це необхідно для визначення характеру зв’язків між біосферами та космічними процесами, їх передбачення й можливого захисту від негативного впливу на біосферу Землі. Виникло нове відгалуження в екології Космосу – екологія зовнішнього або далекого Космосу.

Екологічні дослідження,які пов’язані з вивченням можливих умов існування й діяльності людини, а також розвитку та існування інших представників живої природи на планетах Сонячної системи, сформувалися в науку, яка називається екологією планет Сонячної системи. Важливим і ще мало вивченим залиша-ється питання негативного впливу ядерних установок на космічних кораблях і станціях. Планування далеких космічних подорожей, а також тривалих космач-них наукових чи науково-господарських експедицій, виконання глобального космічного екомоніторингу виділилося у нову науку – екологію космічних апа-ратів, яка має коло завдань, методи досліджень і устаткування. І, нарешті, вико-нання глобального та регіонального екологічного контролю стану геосфер за допомогою космічних апаратів і супутників зумовило виникнення ще одного наукового відгалуження – глобального космічного екомоніторингу.

В 1992р. з ініціативи Центру підготовки космонавтів СНД створено Міжнарод-ну космічну систему глобального екологічного моніторингу (МКСГЕМ) під егідою ООН. За допомогою орбітальних комплексів «Мир», «Салют», спеці-альних модулів «Спектр», «Природа», а також комплексу США та інших країн планувалося виконати багато завдань: планово-періодичну інспекцію та еколо-гічний контроль об’єктів земної поверхні (промислових центрів, нафтопромис-лів, військових полігонів тощо); екологічні дослідження атмосфери й Космосу (характер забруднень); конкретні екологічні дослідження певних районів суші та океану на замовлення, створення спеціальних еклолгічних карт.

Цікаво, що цю роботу виконуватимуть фахівці з космічного земле огляду та екологічної інспекції. Теоретичну підготовку вони будуть одержувати в своїх країнах (для цього створено відповідні центри в США, Франції, Японії, Німеччині), а практичну – проходитимуть у Центрі підготовки космонавтів. Після закінчення вони матимуть звання «космонавт-інспектор ООН» і зарахо-вуватимуться до штату цієї організації.

В Україні в 1992р. теж було створено республіканський Центр геокосмічних досліджень при НАН України й Національне космічне агентство контролю та досліджень практичного характеру на замовлення. Зокрема, Центром геокос-мічних досліджень вже виконується аерокосмічний контроль стану природи:

виявляються райони забруднень рослин важкими металами та нітратами за до-помогою дистанційних методів і апаратури, що в тисячі разів швидше, ніж зем-ними методами, й значно дешевше. Визначаються так  ділянки земель і водойм, забруднених важкими металами, нітратами, нафтопродуктами, місця витоку (аварійні) із підземних нафтопроводів, газо- та водопроводів, теплотрас, ділян-ки активних тектонічних зон і розломів.  Встановлюються також глибини заля-гання грунтових вод, вологість грунті, потужність льоду і мерзлих порід, рівні підземних вод. Можливе й оперативне спостереження за розвитком і динамікою екзогенних геологічних процесів.

Слід зауважити,що останнім часом виникла необхідність захисту поверхні Зем-лі (людей, помешкань, промислових об’єктів та сільських господарств) від ант-ропогенних уламків,що дедалі частіше падають з Космосу. Деякі з них завда-ють не більшої шкоди, ніж уламки невеликих метеоритів (незначні руйнування залежно від розмірів тіл), але інші шкодять дуже сильно. Так, у 70-х роках на Канаду впали рештки супутника (СРСР) з плутонієвим генератором, що приз-вело до значного радіоактивного забруднення цілого району. Довелося відшко-дувати канадцям близько 8 млн доларів. На початку 90-х років у Чілі впали уламки корабля «Салют», а в 70-х роках у Австралії – уламки американської космічної станції «Спейс Лаб».На щастя, жертв і великих руйнувань не було.

 Людина підкорила такі земні оболонки як літосферу, гідросферу, атмосферу а  сьогодні продовжує  підкоряти останню з них – геокосмосферу та скрізь мала і має  успіх. Таким чином, найбільш небезпечні для нашої планети катастрофи й забруднення навколишнього середовища пов’язані саме з людиною. Ще в пер- шій половині ХХ ст. патріарх вітчизняної науки,засновник Академії наук Укра-їни і її перший президент, академік В.І Вернадський мріяв про те, що людина створить навколо себе у всіх природних оболонках ноосферу – сферу розуму. З її появою зникнуть усі проблеми, включаючи екологічні. На жаль, мрія В. І. Вернадського так і залишилася мрією. Замість ноосфери з’явилася техносфера – чуже природі, біосфері і людині утворення. Весь досвід людства показує, що до чого б людина не  доторкалася – неодмінно поряд з безсумнівними благами з’являються нові проблеми, у тому числі й екологічного характеру. Уже зараз екологічна проблема геокосмоса на весь зріст стоїть перед людством. Пройде не так багато часу і вже будуть писати не про екологію геокосмоса, а про еко-логію Сонячної системи, а потім і про екологію нашої Галактики… Такий підсумок технічної діяльності людини в космосі. Науковий і технологічний прогрес зупинити не можливо, залишається тільки мінімізувати його шкідливі екологічні наслідки.

                                                 ЛІТЕРАТУРА.

1.     Урсул А. Д. Экологические перспективы и космонавтика. – Земля и Вселен-ная, 1976.

2.     Акишин А. И., Новиков Л. С. Воздействие окружающей среды на материа-лы космических аппаратов. М., Знание, 1983.

3.     Мизурин Ю. Г., Мизурин П. Г. Космос и здоровье. М., Знание, 1984.

4.     Мирошниченко Л. И. Солнечная активность и Земля. М., Наука, 1981.

5.     Казимировский Э. С. Влияние солнечной активности на атмосферу и биосферу Земли. М., Наука, 1971.

6.     Білявський Г. О., Падун М. М., Фурундуй Р. С., Основи загальної екології. К., Либідь,1995.